Диференціальна діагностика раку і доброякісної гіперплазії передміхурової залози

Відео: ДГПЗ - доброякісна гіперплазія простати. Лікування та діагностика в ЦЕЛТ

Рання діагностика раку передміхурової залози (РПЖ) - одне з пріоритетних завдань сучасної урології та охорони здоров`я в цілому. В даний час в більшості економічно розвинених країн Європи РПЖ виходить на друге, а в США - на перше місце за поширеністю серед онкологічних захворювань [1]. Увага дослідників до проблеми РПЖ пов`язано не тільки зі збільшенням загальної кількості хворих, але і з ростом смертності від цього захворювання. Так, серед причин смерті чоловіків від злоякісних новоутворень РПЖ займає друге місце після раку легенів і шлунку. Причому характерним є швидке зростання числа нововиявлених випадків РПЖ [3]. Останнім часом в світі відзначається тенденція до виявлення не тільки локалізованого раку простати у чоловіків у віці від 45 до 75 років, а й местнораспространенного раку стадії pT3a-pT3b. Цей факт свідчить або про більш ранню появу і агресивному перебігу захворювання, або про недостатню реалізації програми скринінгу РПЖ. На користь останнього припущення свідчать дані офіційної статистики про стан урологічної захворюваності в РФ, коли в середньому при профілактичних оглядах в 2005 р РПЖ був діагностований у 10,3% хворих (у 2003 р - у 6,6%, в 2004 р - у 9,8%), а в 21 регіоні РФ РПЖ при профілактичних оглядах не виявлене взагалі [4].

Відео: Доброякісна гіперплазія передміхурової залози

Передміхурова залоза анатомічно ділиться на 5 зон: передня частина займає близько 30% і складається в основному з гладких м`язів-периферична, найбільша містить 3/5 залозистої тканини-центральна включає велику частину залишків заліз- предпростатіческая тканину грає ключову роль під час еякуляції (її м`язи не дозволяють насіння текти назад в сечовий міхур) - перехідна частина оточує сечовипускальний канал, і саме в цій зоні відбуваються зміни, характерні для аденоми, або доброякісної гіперплазії передміхурової залози (Д ПЖ). Розмір простати залежить від віку і з роками увелічівается- середній обсяг простати дорослого чоловіка - близько 25-30 см3 [5].

Як і насінні бульбашки, передміхурова залоза відноситься до допоміжних статевих залоз. Секрет, який вони виділяють, - це рідка складова частина еякуляту, в яку занурені сперматозоїди. Вона складається з залозистої і гладком`язових тканини. Безліч крихітних губчастих залозок мають вивідні протоки, які зливаються, утворюючи 15-30 секреторних проток, що виводять їх вміст через точкові отвори в сечовипускальний канал. М`язова тканина концентрується в глибині залози, навколо сечовипускального каналу. Під час оргазму м`язи залози скорочуються і викидають її секрет в уретру- в цей же час в уретру викидаються сперма і секрет сім`яних пухирців.

Інгредієнти секрету передміхурової залози - прозорою, слабокислотні рідини численні і різноманітні. У нього входять лимонна кислота, фосфатаза, спермін, калій, кальцій і цинк. Незважаючи на численні дослідження, точна роль секрету передміхурової залози в статевий діяльності залишається до кінця невивченою. Робота передміхурової залози регулюється чоловічими статевими гормонами, які надходять від яєчок і званими андрогенами. Головний з них - тестостерон.

Збільшення розмірів передміхурової залози пов`язано з статевим розвитком: в процесі статевого дозрівання до 20 років вона збільшується в розмірах в 5 разів - з 4 до 20 м Протягом кількох наступних десятиліть найбільш частою проблемою, пов`язаною з залозою, є простатіт- потім, після 50 років, можуть розвиватися аденома і РПЖ. Необхідно відзначити, що наявність аденоми простати не означає, що чоловік вже отримав свою порцію неприємностей і раку у нього бути не може, так само як лікування аденоми або простатиту не страхує від захворювання РПЖ.

ДГПЗ, або, як раніше називалося це захворювання, аденома передміхурової залози залишається одним з найбільш частих захворювань чоловіків похилого віку. Сьогодні більшість авторів визнають термін «доброякісна гіперплазія передміхурової залози» як найбільш повно відображає морфогенетичного природу захворювання.

Діагностика та лікування ДГПЗ представляють не тільки серйозну медичну, а й велику соціальну проблему. У 95% чоловіків у віці від 55 до 74 років обсяг передміхурової залози перевищує 20 см3, збільшуючись з віком. Так, у половини чоловіків старше 55 років обсяг залози стає більше 30 см3, у кожного 4-го - 40 см3, а у кожного 8-го - 50 см3. Приріст обсягу передміхурової залози з віком становить 2% щорічно, в результаті через 35 років заліза збільшується вдвічі. Проведені в нашій країні епідеміологічні дослідження вказують на поступове наростання частоти ДГПЗ з 11,3% у віці 40-49 років до 81,4% у віці 80 років. До 30% чоловіків 40-річного віку, які доживають до 80 років, переносять оперативне лікування з приводу ДГПЗ [5].

У минулому десятилітті значно зріс інтерес до проблеми раку простати. Ймовірність виявлення РПЖ у чоловіка у віці від 40 до 59 років становить 1:78 (1,28%), у віці від 60 до 79 років - 1: 6 (15,6%). В цілому близько 3% чоловіків можуть померти від РПЖ. Це захворювання стоїть на другому місці за рівнем смертності серед усіх злоякісних пухлин в Росії і США, і показники ці неухильно ростуть [2, 3]. За період з кінця 1970-х до початку 1990-х рр. частота ракових захворювань передміхурової залози майже подвоїлася. Наскільки часто зустрічається РПЖ? У США він діагностується кожні 3 хв, кожні 15 хв 1 людина від нього вмирає. У 2000 р в США зареєстровано 180 400 нових випадків захворювання на рак простати, і 31 900 хворих померли в результаті цього захворювання, в Європі - 200 тис. І 40 тис. Відповідно. За даними прогнозу на 2014 р, загальна кількість нових випадків захворювання на рак простати в США збільшиться до 233 тис., Що в порівнянні з 2000 р більше на 29%. При цьому очікувана смертність складе 29 тис. - менше, ніж у 2000 р Цікавим є той факт, що в 2014 р в США в цілому проживає 1,9 млн хворих на рак простати [8, 9]. Найбільшими темпами зростає захворюваність і збільшується Виявлення раку простати в Південній Європі (25% кожні 5 років). Стандартизовані показники частоти виявлення РПЖ в Європі - 87,2 випадку на 100 тис. Чоловіків в рік і по смертності - 34,1 на 100 тис. Чоловіків в рік. У США захворюваність клінічно значущим раком простати має великі етнічні і регіонарні відмінності. Вихідці з Азії в США мають менший ризик розвитку РПЗ або смерті від нього, ніж афроамериканці (8,7% і 2,6% проти 9,4% і 4,3% відповідно). РПЖ оцінюється по-іншому при зіставленні залежності частоти захворюваності (смертності) від віку, яка значно збільшується у чоловіків старше 40 років (1-2 на 100 тис. Чоловіків в рік до 40 років), досягаючи піку до 80 років (1200 на 100 тис . чоловіків в рік для азіатів і 1600 на 100 тис. чоловіків в рік для афроамериканців) [3, 7].

Настільки широке поширення раку простати ставить його в ряд найбільш важливих соціальних проблем сучасності. Треба думати, що в нашій країні ситуація не краща, хоча таких загрозливих статистичних даних немає. Це, швидше за все, пов`язано з відсутністю системи ранньої діагностики і медичної освіти населення. Основна маса пацієнтів, які потрапляють в нашу клініку, мають запущені стадії раку простати, що не дозволяє повністю позбавити їх від цього захворювання.

Сьогодні РПЖ є предметом ретельного вивчення. Хвороба практично не виникає раніше 40 років і стає все більш частим явищем з кожним наступним десятиліттям життя. Найпідступніше в цьому захворюванні те, що практично відсутні його ранні симптоми. Коли вони з`являються, лікувати РПЖ може бути вже пізно. З метою ранньої діагностики важливо щорічно проводити скринінг. Існує нагальна потреба в розробці методів, які могли б забезпечити раннє виявлення захворювання і значно підвищити ефективність лікування. Незважаючи на багато зусиль, по крайней мере, в найближчому майбутньому очікувати повного запобігання розвитку раку або радикальних кроків у боротьбі з хворобою на поширених стадіях, на жаль, не доводиться. На даний момент способів остаточного одужання поширеного раку простати немає. Наші надії скоротити число смертей від раку простати засновані на ранній діагностиці та ефективному лікуванні хвороби в її початковій стадії.

Виникають питання: як вчасно діагностувати РПЖ, провести диференційний діагноз з ДГПЗ?

Гістологічно ДГПЗ визначається у більшості чоловіків старше 40 років. Спочатку відзначається поява стромальних вузликів в періуретральной області перехідної зони простати. За вузлоутворенням слід безпосередньо залозиста гіперплазія. Клінічно дане захворювання проявляється різними симптомами (табл. 1), пов`язаними з порушенням пасажу сечі по нижнім сечовим шляхах. Необхідно пам`ятати, що ці симптоми не є строго специфічними для ДГПЗ і можуть зустрічатися при раку простати або простатиті, тому велике значення мають правильна методика обстеження та постановка діагнозу.

Оскільки на відміну від ДГПЗ рак простати починається, як правило, в периферичних відділах передміхурової залози, до моменту появи симптомів, які чоловік помітить, стадія захворювання може виявитися досить пізньої.

Причинами порушення сечовипускання є інфравезікальная обструкція і ослаблення функції детрузора. В основі обструкції лежить збільшення простати в розмірах з поступовим звуженням просвіту сечівника (механічний компонент) і підвищенням тонусу гладком`язових волокон простати і задньої уретри (динамічний компонент).
До перших проявів захворювання відносять мляву струмінь сечі, утруднення і запізнювання початкової фази сечовипускання, поява частого сечовипускання та імперативних позивів, особливо по ночах. Скорочувальна діяльність сечового міхура залишається збереженою, і при кожному сечовипусканні міхур повністю спорожняється. З плином часу інтенсивність і періодичність симптомів зростають, з`являються скарги на утруднене сечовипускання, необхідність натуживаться і підключати м`язи черевного преса для спорожнення сечового міхура. Однак через зниження тонусу детрузора в просвіті сечового міхура залишається деяка кількість сечі - залишкова сеча. Якщо хворий не отримує лікування, утруднене сечовипускання поступово стає постійним і переважаючим симптомом, струмінь сечі стає переривчастою, іноді вона виділяється по краплях. При переповненому сечовому міхурі хворі скаржаться на мимовільне, неконтрольоване виділення сечі по уретрі. Цей симптом отримав назву парадоксальної ишурии.

Кількість залишкової сечі було основним критерієм розподілу ДГПЗ на стадії і показанням до оперативного лікування. Дослідження останніх років показали неспроможність такого підходу. Важливо і те, що один і той же симптом, наприклад утруднене сечовипускання або відчуття неповного випорожнення сечового міхура, інтерпретується хворими вкрай суб`єктивно і зазвичай не відповідає об`єктивним даним. Симптоми фази накопичення обумовлені змінами функції детрузора і сфінктера сечового міхура при ДГПЗ. Важливу роль в їх виникненні грає можлива гіперактивність сечового міхура.

Симптоми фази спорожнення більш небезпечні в прогностичному плані і спонукають до вибору тактики оперативного лікування. Симптоми фази накопичення хоч і значно знижують якість життя, менш небезпечні і можуть бути ліквідовані при правильному консервативному лікуванні. До ускладнень перебігу хвороби, які можуть виникнути як при ДГПЗ, так і при РПЖ, відносяться: гематурія (поява домішки крові в сечі), гостра затримка сечі, формування вторинних каменів сечового міхура, хронічна ниркова недостатність і різноманітні запальні явища на тлі порушення уродинаміки нижніх і верхніх сечових шляхів. У той же час РПЖ має ряд симптомів, не характерних для ДГПЗ, але їх поява, як правило, свідчить про пізній стадії захворювання. До цих симптомів відносять: болі в кістках таза, хребті і промежини, поява домішки крові в еякуляті, загальну слабкість, прогресивне зниження ваги тіла та деякі інші.

Тактика лікування ДГПЗ і тактика лікування РПЖ принципово відрізняються один від одного, тому вкрай важливо вчасно і правильно встановити діагноз. З цією метою використовується цілий арсенал методів діагностики. Нам би хотілося більш детально зупинитися на основних з них (рис. 1).

Пальцеве ректальне дослідження (ПРИ) (рис. 2) залишається до цих пір одним з важливих методів діагностики РПЖ і ДГПЗ. ПРИ дозволяє визначити приблизні розміри передміхурової залози, її конфігурацію, консистенцію, болючість, рухливість і ставлення до навколишніх тканин. Його проводять також з метою виявлення пухлин прямої кишки, хронічного простатиту, а також для оцінки тонусу анального сфінктера. На характер тактильних відчуттів може вплинути різне положення хворого (на боці, колінно-ліктьове положення і т. Д.), А також ступінь наповненості сечового міхура. Специфічність ПРИ щодо виявлення раку простати невелика. Тільки у 26-34% чоловіків з підозрілими результатами ПРИ виявляється РПЖ. Як правило, підозра на рак простати при проведенні ПРИ виникає лише на пізніх стадіях процесу, частка хибно-негативних діагнозів досягає 40-60%.

Діагностичні ознаки РПЖ при проведенні ПРИ: асиметрія простати, наявність ущільнень, іноді хрящової консистенції у вигляді окремих вузлів, або різної величини інфільтратів, частіше розповсюджуються від передміхурової залози у напрямку до насінних бульбашок, аж до переходу їх на стінки таза.

Стандартне трансабдоминальное УЗД передміхурової залози і сечового міхура дозволяє визначити розміри, конфігурацію і ехоструктуру передміхурової залози, її взаємовідношення з дном сечового міхура, кількість залишкової сечі, товщину стінки сечового міхура, наявність в сечовому міхурі конкрементів, пухлини.

Відео: Жити Здорово! Симптоми раку передміхурової залози

Якщо виникає необхідність у диференціальної діагностики захворювань передміхурової залози, то більш достовірну інформацію про відмінності в структурі залози може дати дослідження передміхурової залози через пряму кишку - трансректальное УЗД (ТРУЗІ). На сьогоднішній день це один з високоінформативних методів оцінки макроструктури передміхурової залози, виявлення вузлових утворень, раку. Ехографіческімі симптомами аденокарциноми простати є поодинокі чітко окреслені фокуси зниженою ехогенності, множинні гіпоехогенние ділянки з розпливчастими кордонами, ізо- та гіперехогенние фокуси. При проростанні пухлини за межі капсули передміхурової залози на ехограма може спостерігатися дефект капсули і гіперехогенних жирової смужки, що оточує передміхурову залозу.

Набагато більш повну інформацію можна отримати, виконавши пацієнтові магнітно-резонансну томографію (МРТ). Цей метод променевої діагностики, що застосовується в комплексі з в / в контрастуванням простати, дає найбільш повну картину її будови і з високою часткою ймовірності дозволяє запідозрити наявність в ній злоякісних змін. Все більшу популярність в останні 2 роки набуває методика виконання біопсії простати, про яку піде мова нижче, під одночасним контролем МРТ і ТРУЗІ. Можливості МРТ збільшуються стрімко, і завдяки широкому впровадженню більш потужних томографів (3,0 Тесла проти 1,5 Тесла, що використовувалися до недавнього часу) можна отримати дуже точне уявлення про локалізацію зміненої тканини, попередньо контрастувало спеціальним препаратом. Саме в цій зоні доцільно виконати максимальну кількість біопсійної вколов.

Існує 3 варіанти застосування отриманих при МРТ даних. Найпростіший варіант - виконання біопсії під ТРУЗІ-контролем з урахуванням даних МРТ. Другий варіант - виведення МРТ «картинки» в режимі «накладення» на монітор УЗ-апарату в момент виконання біопсії. Третій, найбільш технологічний - проведення 2-х досліджень - УЗД + МРТ в режимі реального часу при виконанні біопсії. Відразу треба відзначити, що третій варіант недоступний для російських хворих - подібна апаратура в Росії поки не ліцензована.

До загальноприйнятих, рутинним методам обстеження пацієнтів, що пред`являють скарги на порушення сечовипускання, також відносяться: аналізи крові і сечі-урофлоуметрия - вимір максимальної швидкості потоку сечі при природному мочеіспусканіі- набагато рідше виконуються радиоизотопная ренография, уродинамическое обстеження.

Починаючи з 1987 р в діагностиці раку простати, встановленні стадії процесу, оцінці ефективності лікування широко використовується визначення рівня простат-специфічного антигену (ПСА). Це найбільш цінний пухлинний маркер, визначення якого в сироватці крові необхідно для динамічного спостереження за перебігом аденоми і РПЖ. ПРИ простати, доповнене УЗД, не може забезпечити своєчасну діагностику раку простати, особливо в разі початкових стадій захворювання. За своєю природою ПСА - глікопротеїн (білок), що виробляється секреторним епітелієм простати. Встановлено, що при РПЖ рівень його в сироватці крові може значно підвищуватися, хоча це не завжди свідчить про наявність злоякісного процесу. Рівень ПСА може підвищуватися і з інших причин, таким як ДГПЗ, запалення або інфекція в залозі, ішемія або інфаркт передміхурової залози, а також в результаті еякуляції напередодні дослідження. Проте підвищення рівня загального ПСА в сироватці крові більше 4,0 нг / мл вимагає дообстеження. Питання норми ПСА активно обговорюється. Очевидно, що не існує такого рівня, при якому у пацієнта була б повна гарантія відсутності у нього раку простати. Знижуючи рівень норми, ми здатні виявити більшу кількість випадків раку простати, але, з іншого боку, набагато розширюємо групу пацієнтів, які потрапляють в так звану групу ризику.

Незважаючи на загальноприйняті 4 нг / мл, в практичній роботі більшість урологів все частіше використовують рівень 2,5 нг / мл в якості критерію норми ПСА. За прийнятою в світі програмою ранньої діагностики раку простати, яка включає ретельно проведене ПРИ і визначення рівня ПСА, даний аналіз рекомендується повторювати всім чоловікам починаючи з 45-50 років. Пацієнтам групи ризику, у яких в родині хто-небудь з найближчих кровних родичів мав рак простати, скринінгові обстеження починають з 40 років. Далі, в залежності від вихідного значення ПСА, дослідження повторюють 1 р. / Рік або 1 р. / 2 роки, а при рівні ПСА менше 1 нг / мл - через 5 років. Починаючи з 60-річного віку періодичність контрольних обстежень - 1 р. / Рік. Приріст рівня ПСА більше 0,75 нг / мл / год - тривожна ознака і вимагає виконання розширеного обстеження.

Для встановлення точного діагнозу при підвищенні рівня ПСА вище порогових величин показано виконання біопсії простати. Згідно з рекомендаціями Американської і Європейської урологічних асоціацій останніх років, при отриманні показника ПСА вище порогового значення рекомендується виконати повторний аналіз через 1-2 тижні., І тільки після його отримання приймати остаточне рішення про подальшу тактику обстеження. Мультифокальна трансректальная біопсія, яка виконується під ультразвуковим наведенням (рис. 3), є найбільш надійним способом діагностики раку простати. Методика біопсії полягає в тому, що за допомогою спеціальної високошвидкісної автоматичної голки (так званого «біопсійного пістолета») через пряму кишку під контролем УЗД беруться ниткоподібні шматочки тканини простати, які згодом маркуються (проводять картування - визначення частини простати, з якої взято фрагмент тканини) , і відправляються на морфологічне дослідження. Як правило, біопсія добре переноситься пацієнтами і може виконуватися без спеціального знеболювання в амбулаторних умовах. Залежно від віку, рівня ПСА і ряду інших чинників під час біопсії стандартно береться від 12 до 18 шматочків тканини передміхурової залози. При повторній біопсії або великому обсязі простати кількість біопсійної вколов може збільшуватися до 40 і більше. У цьому випадку говорять про «сатураційного» біопсії [6].

Важливо підкреслити, що в інтерпретації результатів біопсії велике значення має досвід патоморфолога, що виконує дане дослідження. У нас в клініці вже більше 10 років функціонує гістологічна лабораторія, яка виконує щодня десятки подібних досліджень. Гарне обладнання і досвід фахівців - запорука точності одержуваного результату. Іноді отриманого матеріалу недостатньо для формулювання остаточного діагнозу. У цьому випадку вдаються до більш складного дослідження на генетичному рівні - імуногістохімічними [7]. Однією з можливих знахідок патоморфолога може стати наявність простатичної інтраепітеліальної неоплазії (СІН) або атипові проліферації (ASAP). Наявність цих змін (рак вони не є) диктує необхідність повторення біопсії з більшого числа точок через 1-6 міс. після першої біопсії. Найбільш часті показання для біопсії передміхурової залози: наявність зміни за результатами ПРИ і / або підвищення рівня ПСА сироватки крові.

Багато статей останніх років свідчать про те, що виконання гігантського числа біопсій у всьому світі призводить до виявлення численних випадків так званого «клінічно незначного раку». Критерії оцінки клінічної значущості різняться, але спільним є принцип, згідно з яким подібний рак, якби він не був виявлений і продовжував повільно розвиватися, не уявляв би загрозу здоров`ю пацієнта і не був би загрозою для його життя. Диференціювати таких пацієнтів на «добіопсійном етапі» - нелегке завдання. Ще більш складна задача - зрозуміти, який з виявлених раків становить загрозу для пацієнта, а який - ні. Одним з критеріїв «незначущості» вважається приналежність пацієнта до групи низького ризику: стадія захворювання - не більше Т2а, бал за шкалою Глісон - не більше 3 + 3 = 6, не більше 2 біопсійної стовпчиків з однієї половини простати містять злоякісні клітини на загальній площі тканини не більше 5%, пацієнту більше 65 років і рівень ПСА - не більше 10. Очевидно, що найменша похибка в інтерпретації даних гістологічного дослідження відразу змінює прогноз захворювання. Також діскутабельним залишається питання про адекватність забору матеріалу для біопсії - ніхто не поручиться, що в дослідженні фігурує найбільш злоякісний ділянку пухлини.

Для об`єктивізації наших знань про пухлини багато дослідників намагаються використовувати альтернативні біомаркери. Їх популярність поки невисока, а вартість тестів дуже значна. Більшість з них поки недоступні на території Росії, але, обговорюючи можливості диференціальної діагностики раку простати, не говорити про них сьогодні вже неможливо. Крім дослідження на ПСА для з`ясування необхідності виконання біопсії може бути використаний тест на визначення індексу здоров`я простати (Prostate Health Index, PHI). Якщо біопсія не дала однозначного результату або зафіксувала наявність СІН та ASAP, то для прийняття рішення про необхідність повторної біопсії можуть бути використані ПСА3-тест і ConfirmMDx. Останній з наведених діагностичних тестів «вловлює» близькість злоякісних змін на відстані декількох міліметрів з аналізу біохімічних показників доброякісної тканини, отриманої в ході біопсії. Слід зазначити, що вартість цих тестів досить висока, а точність далека від 100%. З іншого боку, очевидним плюсом їх застосування є скорочення кількості так званих «марних біопсій», що не тільки економічно вигідно для охорони здоров`я, а й дозволяє позбавити пацієнтів від непотрібних мук. Необхідність таких пошуків очевидна: в 2013 р в США виконано 19 млн досліджень на визначення рівня ПСА. В 4,7 млн випадків рівень ПСА виявився підвищеним - виконано більше 1,3 млн біопсій, виявлено 241 тис. Нових випадків захворювання на рак простати, і смертність від цього захворювання склала всього 28 тис. Чоловік [9]. Є необхідність більш індивідуального і обґрунтованого підходу до визначення показань до біопсії простати.

Окремим напрямком лабораторної діагностики раку простати є спроба біохімічної оцінки ступеня «клінічної значущості» або, інакше кажучи, злоякісності пухлини простати. Яка пухлина вимагає негайного активного лікування, а яка не розвиватиметься і не заподіє своєму «хазяїну» ніяких незручностей протягом довгих років? Найбільш популярними тестами для відповіді на це питання є OncotypeDX®, Prolaris® і Decipher®. Ці нові діагностичні системи поєднують в собі результати аналізу клінічної картини і результатів захворювань з даними детальних імуногістохімічних і біохімічних досліджень отриманої при біопсії тканини простати. Поки це лише перші експериментальні кроки в напрямку лабораторної діагностики «клінічної значущості» і «ступеня злоякісності» раку простати. Їх широке впровадження - справа найближчого майбутнього. Поки їх застосовують лише в окремих медичних центрах і лабораторіях США і Європи, загальноприйнятими стандартами вони не є.

У будь-якому випадку при виявленні РПЖ пацієнту потрібне подальше обстеження для визначення стадії пухлинного процесу і подальшої лікувальної тактики. Це як мінімум на увазі виконання МРТ малого таза з контрастуванням і радіоізотопне дослідження кісток скелета, особливо у пацієнтів з рівнем ПСА, що перевищує 20 нг / мл.

література

1. Пушкар Д.Ю., Говоров А.В., Бормотін А.В. Простатспеціфіческій антиген і біопсія передміхурової залози. Керівництво для лікарів. М .: МЕДпресс-інформ, 2003. 160 с.
2. Матвєєв Б.П., Бухаркін Б.В., Матвєєв Б.П. Рак передміхурової залози. М., 2001..
3.  Аполіхін О.І., Сівков А.В., Бешлей Д.А., Солнцева Т.В., Комарова В.А. Аналіз уронефрологіческой захворюваності в Російській Федерації за даними офіційної статистики // Експериментальна і клінічна урологія. 2010. № 1.
4. Аполіхін О.І., Какорін Е.П., Сівков А.В. і співавт. Стан урологічної захворюваності в Російській Федерації за даними офіційної статистики // Урологія. 2008. № 3. Р. 3-9.
5. Лоран О.Б. Діагностика і диференціальна діагностика доброякісної гіперплазії передміхурової залози / В кн .: Доброякісна гіперплазія передміхурової залози / під ред. Лопаткіна Н.А. М., 1999. С. 56-69.
6. Пушкар Д.Ю., Говоров А.В. Біопсія передміхурової залози. М .: ГЕОТАР-Медіа, 2010. З
7.  Zeliadt S., Buist D., Reid R., Grossman D., Chen S., Etzioni R. PS2-43: Prostate-Specific Antigen Tests in Clinical Practice over the Past Decade: Is the Threshold for Recommending Biopsy Dropping? // Clin Med Res. 2011 Nov. Vоl. 9 (3-4). Р. 146-147.
8. 2014 American Cancer Society: Доповідь на конгресі AUA 2014 в Орландо, США.
9. Aubry W. et al. Epigenetic Assay Can Help Avoid Unnecessary Repeated Biopsies and Reduce Healthcare Spending // American Health and Drug Benefits. 2013. Vоl. 6 (1). Р. 15-24.

Диференціальна діагностика раку і доброякісної гіперплазії передміхурової залози